Краса навколо нас

ЛЕГЕНДИ ПРО РОСЛИНИ

Легенда про дуб

Красивий парубок покохав молодицю. Хотіли вони одружитися та кляті вороги на Русь набігли. І пішов парубок землю рідну захищати. Просив він дівчину, щоб пам’ятала та чекала його. Проте, не витримала молодиця і віддала своє серце іншому. Повернувся парубок додому і заплакав з відчаю. Не став їй докоряти, а лише просив Бога зробити його дубом в її садочку. Щоб виходила вона в садочок і слухала, як він плаче, щоб кожного мандрівника міг він своїми гілками вкрити і розповісти про свою долю. І зробив його Бог дубом в тім садочку, і тепер, кожен раз коли відпочиваєш під дубом, чуєш розповідь про долю того парубка.

Легенда про мак

Сталося це в ті добрі старі часи, коли пророк Магомет був правовірним, наставляв людей на шлях істини та добра.
       Мешкали в одній саклі в Кабарді брат та сестра. Брат жвавий та веселий, а сестра сумна, замислена. Закохався брат у дівчину з сусіднього аула, одружився і привіз додому. Та не зійшлися характерами сестра та дружина. Красуня цілими днями лила сльози і нарешті наказала вбити сестру. Довго думав брат над цим, але кохання перемогло.   Однієї ночі розбудив брат сестру, повів у ліс та убив. Впала нещасна сестра, не промовивши й слова. І лише тоді усвідомив чоловік свою помилку. Душу його охопив жах, він метався лісом, врешті упав на землю, не усвідомлюючи, день чи ніч надворі. Раптом постав перед ним святий старець, якому брат висповідався і попросив допомоги. Старець подумав і сказав:
      – Гріх твій великий, муки нестерпні, одне, що може спокутувати їх – це вогняне страждання. Іди і зроби так, як наказано тобі.
        Нагріб брат сухого листя, уламків дерева, розклав багаття і згорів у ньому дотла...
       Навесні виросло на цьому місці
довге конопляне стебло з простертим до неба листям, а на лісовій галявині, на землі, зрошеній кров’ю сестри, – великий гарний мак.

Легенда про незабудку

Іванко та Марійка були найкращою парою серед пастухів і пастушок Карпат. І про їхнє кохання та вірність складалось навіть прислів'я. Та ось одного разу Іванкові передають суворий наказ батьків: «Негайно вернутися додому і прийняти спадок, що залишив йому померлий дядько».
Тоді у бідолашної Марійки зароджується сумнів: «Чи не зрадить її Іванко, розбагатівши і захопившись якоюсь красунею? Чи не покине він її? Але вона не наважується відкрити йому свої побоювання й застерегти, боїться, що недовіра образить Іванка. А тим часом серце розривається від горя. Настала хвилина розлуки. Іванко ніжно обіймає Марійку. Схвильована до глибини душі, не може стримати сліз, і кілька
краплин з її чудесних синіх очей падають під ноги в траву. І диво! Кожна краплина перетворюється на таку ж синю квіточку. І Марійка мовчки зриває їх по одній, подає коханому і каже: «Не забудь мене». То були перші квіти-незабудки.

Легенда про барвінок

Жили колись давно чоловік з дружиною у любові і злагоді. А найбільшою потіхою для них був їхній синочок на ім’я Бар. У скорому часі виріс він гарним парубком. Багато дівчат мали собі на думці віддатися за нього. Сохло серце за Баром у однієї дівчини, котра мала за маму відьму. Посватався Бар до іншої, котра називалась Вінка. Ніяка ворожба відьми не могла розбити того кохання. І ось прийшов день весілля. Щасливі молодята стояли на воротах для батьківського благословення і чекали тієї хвилі, щоб піти до святої церкві до шлюбу.
Аж тут казна-звідки ворожка зі своєю дочкою. Ворожка стала перед молодими, проголосила своє прокляття і окропила їх чорним смердючим настоєм якогось зілля. За хвилю на місці, де стояли Бар і Вінка, вже нікого не було. Кинулися люди до ворожки, а вона махнула руками і злетіла чорною вороною. Кинулися до її дочки, а та злетіла до
хмар сірою галкою. Впала матінка Барова на те місце, де стояв її син, і
скропила землю слізьми. І сталося диво: на очах у всіх із землі проросло зелене зілля, уквітчане дрібненьким блакитним цвітом...
А назвали його Барвінком. І тягнеться він до хат, до батьківських могил. Кожна дівчина вплітає його у свій весільний вінок.

Легенда про волошку

Одного разу закохалася русалка в молодого красивого парубка Василя. Здалеку під прикриттям очерету невідривно слідкувала вона за красенем-юнаком.
Але одного разу, коли підійшов Василь до річки умитися, вона не витримала і постала перед ним у всій своїй красі. Вони покохали одне одного, і стала русалка кликати юнака у свою водну стихію, а Василь умовляв її залишитися на землі. У всьому в них було розуміння, не могли вони лише домовитись, де їм жити разом. І коли зрозуміла русалка, що не залишить Василь-хлібороб свою рідну землю, у відчаї перетворила його в скромну квітку, що росте на полях, але цвітом нагадує голубу стихію.
Люди ж співчуваючи молодому хлопцю і його матері, в якої він був один, в пам´ять про нього назвали цю квітку іменем юнака - Васильком. Може через те в багатьох районах України волошку називають саме так – "васильок”.

Калинонька

Колись дуже давно жили в нашому селі хлопець Клим та дівчина Лина. Підросли, покохали одне одного та й одружилися. Жили дружно, весело. Разом вранці сонечко зустрічали, а ввечері проводжали на спочинок. Незабаром у них народилася донечка. Така красуня! На згадку про народження доньки вирішили батьки посадити деревце. Звичай такий на Україні був. Климові хотілося посадити незвичайне деревце, таке ж гарне, як його донечка. Пішов чоловік на пошуки до лісу. Бродив, бродив — нічого знайти не може. Аж раптом побачив
гарний кущ, вкритий пишним білим цвітом. Викопав Клим бережно кущик з рідною землею та й посадив біля двору.
Росте дівчинка, гарнішає. А кущик і собі росте, зеленіє. Навесні вкриваються білим цвітом, восени — радує всіх червоними ягідками. Хто не йде мимо двору, кущиком милується, ніби щастю Клима і Лини радіє.
З того часу почали люди і собі садити зеленого кущика біля двору, щоб щастя в домі поселилося. А кущ, що спочатку назви не мав, почали калиною називати, а донечку Клима і Лини назвали Килинкою.
І ось розцвіло село калиною та красою дівочою. Народився синочок — тато дуба саджає, а народилася донечка — калиноньку. На щастя, на долю. Кущ калини не тільки красу має, він здоров’я повертає. Ось яка наша калинонька!

Червона книга України - основний документ, в якому узагальнено матеріали про сучасний стан рідкісних і таких, що знаходяться під загрозою зникнення, видів тварин і рослин, на підставі якого розробляються наукові і практичні заходи, спрямовані на їх охорону, відтворення і раціональне використання.
У цій книзі є різні сторінки: чорні, червоні, жовті, білі, сірі, зелені.
Червоні сторінки містять напевно зниклі види (вони не траплялися у
природі протягом кількох років, проте, можливо, збереглися у недоступних місцях).
Жовті сторінки містять види, які перебувають під загрозою зникнення (кількість особин швидко скорочується, подальше існування їх неможливе без здійснення спеціальних охоронних заходів).
Білі сторінки – списки рідкісних видів (не перебувають під прямою загрозою зникнення, але трапляються в такій незначній кількості або на обмежених площах, що можуть незабаром зникнути).
Сірі сторінки – невизначені, маловідомі види (через обмежені відомості про них неможливо оцінити їх сучасний стан).
Зелені сторінки – містять поновлені види, ті, що раніше належали до зникаючих, але завдяки вжитим заходам нині вважаються врятованими від зникнення.
Чорні сторінки – зниклі види.
В Україні взято на облік близько 200 видів рослин, які перебувають на межі зникнення. До Червоної книги України занесені – підсніжник
білосніжний, сон широколистий, конвалія звичайна, первоцвіт весняний, шафран, проліска. В Україні заборонена торгівля ранньоквітучими весняними квітами — первоцвітами. Але на вулицях та ринках міст продаються рослини, занесені до Червоної книги України.