Loading...
Ми стягли з ліжка ковдру й завісили нею стіл. От і вийшла хатка. Ми залізли в неї, а там темно-темно!Валя каже:
— От і добре, що в нас своя хатка! Ми завжди будемо тут жити і нікого до себе не пустимо; а якщо сірий вовк прийде, ми його проженемо.
Я кажу:
— Шкода, що в нас у хатці немає вікон, дуже темно!
— Нічого, — каже Валя. — Адже в поросят хатки бувають без вікон.
Loading...
Я питаю:— А ти мене бачиш?
— Ні. А ти мене?
— І я, — кажу, — ні. Я навіть себе не бачу.
Раптом мене хтось як схопить за ногу! Я як закричу! Вискочив з-під столу, а Валя за мною.
— Чого ти? — питає.
— Мене, — кажу, — хтось схопив за ногу. Може, сірий вовк?
Валя злякалася і бігом з кімнати. Я — за нею. Вибігли в коридор і двері зачинили.
Loading...
— Давай, — кажу, — двері тримати, щоб він не відчинив.Тримали ми двері, тримали.
Валя й каже:
— Може, там нікого немає?
Я кажу:
— А хто ж тоді мене за ногу торкав?
— Це я, — каже Валя, — я хотіла знати, де ти.
— Чого ж ти раніше не сказала?
— Я, — каже, — злякалася. Ти мене злякав.
