Альберт Ейнштейн

Сабіна Вернер

Розділ 1

Розділ 2

Розділ 3

Розділ 4

Розділ 5

Розділ 6

Розділ 7

Розділ 8

Дитинство Альберта

Шкільні роки

Життя в Швейцарії та Італії

Знаменита Теорія відносності

Пік слави науковця

Боротьба Ейнштейна за мир

Нове американське життя

Атомна бомба

4

9

15

21

27

33

40

45

Розділ 1

Дитинство Альберта

Ще молодою, у віці 21 року Пауліна Кох-Ейнштейн народжує сина: Альберта.
"Боже, який він великий!" - дивується її мати, бабуся Альберта.
Але ж малюк не такий вже й пухкий, принаймні не більший за інших новонароджених.
Єдине що: голова трохи велика і широка.
"Може, з ним щось не так? - запитує себе Пауліна. - Невже розумово відстала дитина?"
Але все це неправда! Дитина ця стане великим мислителем, найвидатнішим фізиком епохи.

Герман Ейнштейн

Пауліна Кох-Ейнштейн

Мюнхен, 1887.

Альберту вісім років. Він дуже тихенький і сором'язливий.
"Мій син ніби прикусив язика", — сердиться його батько. — Це він так соромиться чи йому справді нічого сказати?"
"Ти маєш на увазі, що наш син дурний?" - запитує мати.
Батько не відповідає. Його мовчання й так зрозуміле.
Але мати хоче заперечити.
"Ти дуже помиляєшся, - каже вона, - Альберт небагатослівний, але він точно не дурний. Він просто багато розмірковує. Можливо, колись він стане професором".
Альберт і справді мовчав через те, що багато думав.
Вдома йому було добре. Батько, мати і сестра піклуються і дуже люблять хлопчика. І він навзаєм любить свою сім'ю і життя вдома. Проте в школі серед однолітків в нього зовсім немає друзів.
Лише з одним дорослим в нього склалася дружба - з братом його батька, дядьком Якобом.
Саме від нього маленький Альберт дізнається про математику.

"Математика, - пояснює йому Якоб, - це як гра. Мета цієї гри - шукати щось. Ну, скажімо, тваринку: собаку, тигра... ЇЇ ми і назвемо "Х". Може бути так, що тваринка дуже добре ховається, і ми вимушені шукати її досить довго. Але в більшості випадках ми врешті-решт її знаходимо”.
Альберту дуже сподобалась ця гра.
"Ми разом пограємо: ти зробиш кілька вправ, а я їх виправлю, добре?"
"Так, дядьку Якобе, - погодився Альберт. - Разом ми знайдемо тваринку!"

Якось мати повідомила: "Сьогодні з нами вечерятиме один студент”.
Для сім'ї Ейнштейнів в цьому немає нічого нового.
Раз на тиждень вони завжди запрошують на вечерю гостя, зазвичай бідного студента. Така традиція в єврейських сім'ях.
Цього разу це студент-медик. Його звуть Макс Талмай. Він багато розповідає про свої навчальні дисципліни: хімію, біологію, анатомію.
"Ти не хочеш піти до своєї кімнати?" - запитує мати маленького Альберта. - Це ще не для тебе".
Альберт нічого не відказує і мовчки слухає далі. Після вечері Альберт встає і тисне Максу руку.
"Дуже дякую за чудовий вечір. Це дійсно було надзвичайно цікаво."

Дитинство Альберта

"Ти справді так думаєш?"- з подивом запитав Макс.

Відтоді він частіше приходив на вечерю і спілкувався з маленьким Альбертом.
"У цьому віці, - каже Макс батькам, - діти зазвичай не цікавляться наукою, але Альберт відрізняється. Він набагато розумніший".

Макс якось сказав родині: "Я хочу піклуватися про хлопчика. Дозвольте мені бути його вчителем після школи, адже там він дуже мало вчиться". Батьки погодились і тепер у Альберта є вчитель.

Макс розкриває йому таємниці математики, але невдовзі Альберт перевершить його самого. Якраз після літніх канікул, коли йому минатиме 13 років.

Якось Макс сказав: ”Гаразд, достатньо математики. Поговорімо про щось інше. Як щодо Філософії? Ви чули про Канта?"
Ну й питання! Альберт жадає нових знань, і за допомогою Макса перед його очима постає зовсім інший світ!

Розділ 2

Шкільні роки

Вдома Альберт із задоволенням грає на скрипці. Тут же, разом із дядьком Альбертом та Максом, він багато вчиться.
Звісно Альберт не сидить постійно вдома, бо, як і всі інші діти, він повинен ходити до школи.
Він відвідує державну школу: Луїтпольд-Гімназію в Мюнхені.
Альберт не є відмінником, але з математики він найкращий в класі. Решта предметів такі як географія чи історія його зовсім не цікавлять, тому й оцінки в нього відповідні.
«Ти ж такий розумний хлопчик, - докоряють йому вчителі та батьки. Чому ти не хочеш вчитися?
«Та я ж вчуся, - відповідає Альберт. Проте в школі я повинен тільки вчитись, а мені хочеться не лише щось вивчати, а й про щось розмірковувати».
«Затям собі, що в школі не вчаться для того щоб розмірковувати!».

Ці слова непокоїли молодого Ейнштейна і навіть будучи в похилому віці, він завжди повторював: «У Німеччині жахлива система освіти: там важливі тільки порядок і дисципліна, як у казармі. Ну покажіть мені дитину, яка захоче вчитися в такій атмосфері!»

Альберту не подобається ні школа, ні вчителі. Зі своїми однокласниками йому також не хочеться мати нічого спільного.
Його домашній вчитель і друг Макс теж це помітив. Якось він сказав: «Я ще ніколи не бачив, щоб Альберт бодай-колись проводив час з однолітками».
І це правда, адже в Альберта просто немає друзів свого віку. Можливо йому нудно з ними, а може, вони насміхаються з нього?
Як би там не було Альберту на це байдуже.
Те, чого він не знаходить у школі, він може отримати вдома...

Одного разу батько покликав його до себе і оголосив:
“Альберте, я з твоєю мамою і сестрою переїжджаємо з Німеччини.”
«Чому?! Що сталося?»
«Наш бізнес збанкрутував, і я мушу почати все заново. Родичі твоєї мами допоможуть мені відкрити новий бізнес в Італії».
«В Італії? Я їду з вами!»